На морі лютувала страшна буря. Сильні пориви холодного вітру прошивали воду і вона підносилася догори велетенськими хвилями, що падали аж на пляж. Кожна хвиля на десятки метрів кидала раків, молюсків, та інших морських мешканців.

Та ось буря стихла, море заспокоїлося. Однак пляж тепер суціль укривало болото в якому звивалися тисячі морських зірок, викинених із води. Їх було стільки, що берег здавався рожевим.

Це явище привернуло увагу багатьох людей, навіть приїхали знімальні групи, щоб зазняти таку надзвичайну картину.
Морські зірки вже майже не рухались. Вони вмирали.

Серед гурми люду, тримаючись за батькову руку, стояв один хлопчина. Сумними очима він вдивлявся у маленьких зірочок. Усі на них дивилися, але нічого не робили.
Раптом дитина відпустила руку батька, зняла черевички і кинулася на берег. Хлопчина нахилився, підібрав маленькими рученятами три зірки, побіг до води, швиденько випустив їх, повернувся назад і знову зробив так само.

З-за цементової балюстради з’явився якийсь чоловік і вигукнув: “Що ти робиш, дитино?”
“Повертаю до води морських зірочок, бо на березі вони загинуть”, — відповів хлопчик.
“Але їх тут тисячі! Ти не зможеш порятувати їх усіх! Їх надто багато! — правив своєї чоловік. — Ти не зможеш нічого змінити!”
Хлопчик нахилився, щоб підняти ще одну зірку, і, вкидаючи її до води, мовив: “А проте я змінив для оцієї зірочки!”

Чоловік якусь хвилю мовчав, а потім нахилився, роззувся і рушив на берег. Він узявся збирати зірочок й відносити їх до моря. Далі до них приєдналися дві дівчини, а за кілька хвилин ще парочка підійшла, і ще, і ще...

І так було порятовано всіх зірок.
Щоб перемінити світ, досить аби хтось один, навіть малий, здобувся на відвагу почати.
Таким чином було прийнято рішення — створити молодіжну організацію, яка б почала міняти світ, міняти його для Бога.