І. Ведучий:
Мати, мама, матуся, неня - такими високими словами величаємо жінку - матір. Скільки спогадів і тепла таїть у собі це магічне слово. Цим словом ми називаємо найдорожчу, найдобрішу, найкращу, наймилішу нам людину.
І кожного, від немовляти і до глибокої старості, образ матері супроводжує через ціле життя.
Мати навчила нас бути мудрими, добрими, навчила жити, вірити, любити і надіятися.

ІІ Ведучий:
Яке найкраще слово в світі?
Раз мудрий хтось питав людей
- “Здоров'я” - відповів так хворий
“Ні, молодість!" - ставав старий...
“Найкраще хліб!”- жебрак говорить.
"Побіда" - відповів стрілець.
“Найкраще воля!” - рік невільник 
“Ні, правда!” - обстоював мудрець.
 Аж тут з куточка 
Обізвавсь сирітка, ще малий хлопчак: 
Найкраще слово в світі: "Мама!" 
І всі сказали: "Мама...! Так...!"

- І Ведучий:
Мама! Найдорожче слово в світі!
Де б не був ти, що б ти не робив, 
Назавжди вона твій шлях освітить. 
Ніжним серцем, відданим тобі.

Мета: Ознайомити дітей з історією виникнення писанок, технологією її виконання, із звичаями, обрядами, пов'язаними з писанками. Вивчити легенди, вірші, в яких вони оспівуються.
Обладнання: Зразки писанок.

ПЛАН БЕСІДИ
1. Писанка - вид мистецтва.
2. Технологія її розпису.
3. Про різні узори писанок.
4. Для чого пишуть писанки (роль писанки у весняних обрядах).
5. Вірші, легенди, пов'язані із писанкою.

Вихователь. Весна в Україні. Воскресає природа, воскресає життя. Надходять Великодні свята. І беруться українці за давнє-предавнє мистецтво розписування писанок, символу Великодня, символу Весни, символу Вічності життя.
Народне мистецтво... Воно прекрасне, воно чарує серця. Ми милуємося керамікою, різьбою, вишивкою, ткацтвом, які залишили нам у спадок наші предки. Але якщо про килимарство, вишивки ми знаємо більше, є багато літератури, то про писанкарство дуже мало книг.
Що ж ми знаємо про писанку?
Беручи в руки розмаїто-барвисте яйце, ми передусім милуємося його красою, орнаментом і мало задумуємося про його історію, символіку, колишнє ритуальне значення, тобто, що означає, наприклад, кривулька, гачковий хрест, ружа чи зірка.
Вихователь. Гарна, як писанка! З давніх-давен так кажуть про вродливу дівчину. У віночку польових квітів, у різнокольорових стрічках, у барвистому вбранні, вона й справді мов писанка.

На сцені висить великий лозунг: “Величаємо Тебе. Святителю Христовий, Миколаю, і почитаєм пам’ять твою, бо ти молиш за нас Христа Бога нашого”.

В глибині сцени стоїть престол на тлі темно-синього неба і великих золотих зірок.
Біля входу на сцену сидить на стільчику дід Панас і дрімає. Два ангели – Софія та Ірена – сидять на стільчиках та приготовляють дарунки.

Дійові особи:
Святий Миколай 
дід Панас
1-й ангел Софія
2-й ангел Ірена
Жид
Чорт
Візник
Ведучий

 Ведучий: Майже у всіх народів є звичай давати дітям вночі на Святого Миколая всякі дарунки. Велика тоді втіха. Цей гарний звичай основується на житті Святого Миколая. Він жив на кінці ІV століття нашої ери і відзначався незвичайною добродійністю. Будучи священиком у Патарі, а пізніше архієпископом у місті Миру (у Малій Азії). угодник зі свого невеликого майна давав щедрі жертви не тільки тим, що соромилися просити, хоч терпіли нуджу. Давав так, що не тільки не знав цього світ, але навіть той, хто був запоможе ний. Миколай робив це в строгій тайні. Отже, з тих далеких часів, з доброти людської прийшло до нас свято Миколая.
Софія: Жваво, жваво Ірене, бо роботи багато, а часу мало! Швидко верне Святий Миколай з засідання й поїдемо на землю. Треба, щоби все на час було готове. Там є куди і до кого ходити.
Ірена: Я ще не була ніколи на Землі. От цікаво подивитися. А чиї там діти і які вони?
 Софія: Є різні діти, але ці, до котрих ми сьогодні поїдемо, - це діти – українці, славного колись та лицарського роду! Вони гарні і добрі, люблять свій край та пильно привчаються йогом служити. За те наш Святий Отець їх дуже любить, все про них пам’ятає.
Ірена: То для них ці подарунки? Так багато?
 Софія: Бо стільки й треба сестричко. Українських дітей багато.
 Ірена: Ах, Боже! Що ж робити? Ми не встигнемо приготувати стільки дарунків. Ось глянь. Всі зорі засяяли, а я вже рук не чую від праці. Може старенького Панаса попросити, щоб поміг? Він теж і так весь день дрімає та куняє під дверима.

 І частина: “Й. Сліпий – подвижник української. нац. Ідеї!”

1. Дзвони, уривок заповіту Й. Сліпого. (під час дзвонів хор виходить на сцену).
2. Отче наш. /хор зходить зі сцени/
3. Вступне слово. /ведучий – Семеген Ярослав/
Христос рождається!
Всечесні духовні отці, шановні пані та панове, дорогі солдати та старшини, брати у Христі!
Від імені всієї спільноти ТВДС ім.п.Йосифа Сліпого вітаю всіх Вас місцевих жителів і гостей м.Теребовлі, які знайшли хвилинку вільного часу, щоб сьогодні прийти в цей чудовий зал.
Цей вечір ми присвячуємо Різдву і пам’яті Й.Сліпого. На перший погляд це дві зовсім різні речі. Але ні! Вартує лише задуматися над ними глибше, як випливає їх взаємна гармонійність. Завдяки Різдву Ісуса Христа всі люди отримали нагоду скористати щз надміру Божої благодаті і переродитись з старої гріховної тлюдини в нове створіння, людину нову. 
Бо ніхто не може увійти в Царство Небесне, якщо не народиться з висоти. Патріарх Йосиф Сліпий – це той Божий муж в ХХ ст., який прагнув зробити все можливе і не можливе від нього, щоби його сучасники і їхнії дітей і внуків так переродилося якомога більше.
Отож, під патронатом УГКЦ студенти ТВДС на честь Різдва Господа і Спаса нашого Ісуса Христа і на вічну пам’ять мученика і ісповідника віри Блаженнішого патріарха Йосифа Сліпого представляє цей вечір.

4. І-ша доповідь. (Дитинство – школа – гімназія). /Григорець О./

Боже Провидіння послало нашій Церкві і народові в 20 столітті двох великих синів України – Українського Мойсея Великого Митрополита Андрея Шептицького та його наступника В’язня ради Христа Блаженнійшого Патріарха Йосифа Сліпого, які йшли тернистим шляхом, прокладаючи дорогу Церкві та українському народові.

Кожен з нас буває у далекім краї
Стеляться дороги – в кожного своя
Та моя дорога кличе знов до мами
До тієї хати, де колись зростав.

А світлиця пахне тим же ніжним квітом
Ніби вранці вийшов, а в обід прийшов.
Скільки довгих років я блудив по світу,
А вона манила мене тим теплом.