Свято Миколая-Чудотворця Печать E-mail

На сцені висить великий лозунг: “Величаємо Тебе. Святителю Христовий, Миколаю, і почитаєм пам’ять твою, бо ти молиш за нас Христа Бога нашого”.

В глибині сцени стоїть престол на тлі темно-синього неба і великих золотих зірок.
Біля входу на сцену сидить на стільчику дід Панас і дрімає. Два ангели – Софія та Ірена – сидять на стільчиках та приготовляють дарунки.

Дійові особи:
Святий Миколай 
дід Панас
1-й ангел Софія
2-й ангел Ірена
Жид
Чорт
Візник
Ведучий


 Ведучий: Майже у всіх народів є звичай давати дітям вночі на Святого Миколая всякі дарунки. Велика тоді втіха. Цей гарний звичай основується на житті Святого Миколая. Він жив на кінці ІV століття нашої ери і відзначався незвичайною добродійністю. Будучи священиком у Патарі, а пізніше архієпископом у місті Миру (у Малій Азії). угодник зі свого невеликого майна давав щедрі жертви не тільки тим, що соромилися просити, хоч терпіли нуджу. Давав так, що не тільки не знав цього світ, але навіть той, хто був запоможе ний. Миколай робив це в строгій тайні. Отже, з тих далеких часів, з доброти людської прийшло до нас свято Миколая.
Софія: Жваво, жваво Ірене, бо роботи багато, а часу мало! Швидко верне Святий Миколай з засідання й поїдемо на землю. Треба, щоби все на час було готове. Там є куди і до кого ходити.
Ірена: Я ще не була ніколи на Землі. От цікаво подивитися. А чиї там діти і які вони?
 Софія: Є різні діти, але ці, до котрих ми сьогодні поїдемо, - це діти – українці, славного колись та лицарського роду! Вони гарні і добрі, люблять свій край та пильно привчаються йогом служити. За те наш Святий Отець їх дуже любить, все про них пам’ятає.
Ірена: То для них ці подарунки? Так багато?
 Софія: Бо стільки й треба сестричко. Українських дітей багато.
 Ірена: Ах, Боже! Що ж робити? Ми не встигнемо приготувати стільки дарунків. Ось глянь. Всі зорі засяяли, а я вже рук не чую від праці. Може старенького Панаса попросити, щоб поміг? Він теж і так весь день дрімає та куняє під дверима.


 Софія: Лишім його. Старий він, пора йому спочити. Досить натрудився весь свій вік на землі. Ми швидко скінчимо. Подивись, вже небагато лишилось.
 Ірена: Е, ні! Це ж раз у рік: для дітей нехай і він поможе дещо (будить діда). Дідусю Панасе, дідусю!
 Панас: (будиться). Що там такого? Що сталося?
 Ірена: Дідусю! Поможіть нам, будь-ласка, бо не встигнем на час скінчити.
Панас: (не дочуває) Відчинити, кажеш? Чи хто дзвонив? А то я спішу, спішу... Я зараз... (хоче відчинити двері).
Ірена: Ой ні, дідусі, ні! Ніхто не дзвонив, а от поможіть нам в’язати даруночки. Працюємо від ранку, а ще не готові. Вже й руки помліли.
Софія. Нічого, нічого! Ось сядьте тт., біля нас, в’яжіть, та й розказуйте нам, про цих ваших українців, бо ми йдемо до них сьогодні в гості (садовить його біля себе і дає дарунки в’язати).
Послухаємо та й робота швидше піде.
Панас: Ох, ох! Славний народ! Добрий, людяний, чесний. Бога любить і віру свою святу шанує, та тільки одного в нього лихо – незгода. Усі змагання, усі найкращі устремління під подивом незгоди розвіваються, розлітаються... Це було доб’ються волі, прийде незгода та й все зруйнує, знищить. Ох, ох!.. Молю я нашого Отця за моїх земляків, щоб освятив вже раз їх розум. Ох ах! Дітоньки мої! Болить душа, коли згадаю... Ох, ах!..
(задумується)
Ірена: Хтось дзвонить, дідусю! Дідусю Панасе! Дзвонять, чуєте, дзвонять!
Панас: (будиться) Що? Що? Кого гонять? Де?
Ірена: Дзвонять, кажу, хтось іде!
Панас: Ох!.. Старість, старість... (іде відкриває двері).
Жид: А Гітен туг!
Панас: Чого?
Жид: Чи тут живе святий Миколай, той, що потребує вибиратися тепер на землю?
Панас: Чого хочеш? Вмер на Землі? То не ту, не сюди! Друга брама направо! Йди туди і зголосися до Святого Петра.
(випихає жида за двері)
Жид: (входить знову). Ай, вай! Я ще не вмер! Пощо мені вмирати! Хай мої вороги вмирають. Пощо мені до Святого Петра? Я не хочу мати з ним жодних інтересів. Я хочу до Святого Миколая. А коли йог немає дома, то може шановне панство куплять що? Панство вибирається сьогодні між українців, а в мене є прекрасні для них даруночки на продаж. Гарненькі, дешевенькі. Маю ковбасу, горілку, тютюн, що хочете, все з гроші.
Панас: Тут нічого не купують. Іди собі з Богом, відкіля прийшов. 
Жид: Як то, іди? Чому зараз іди? А з чим панство на Землю поїдуть, коли в мене нічого не куплять? Я свій чоловік, чому панство не мають купити у свого чоловіка? Пощо купувати в чужих? У мене товар – “Прима” сорт і дешевенька. Я можу і на пати дати! Я не боюся!
Панас: Кажу тобі, що тут не гендлюють, тут небо! Як ти сюди зайшов, за чим?
Жид: Як зайшов? Велика штука. За гроші всюди сьогодні зайдеш. А що мені робити? Де мені торгувати? На Землі не дають, а з неба викидають... Ай, вай!
Що за робота? З чого порядний чоловік має тепер жити?
Панас: Слухай, жиде, ще раз тобі кажу, що тут не торгують. Тут небо. Йди там на Землю і торгуй собі довіку. Чого тут шукаєш?
Жид: Як то торгуй? Чи там торгувати? Грошей хлоп не має, до шинку не ходить, якусь видумали кооперативу, жидові прийдеться хіба з голоду помирати? 
Що то порядок? Який то порядок? То не є жадний порядок!
Софія: Коли ваш інтерес не йде, то може б ви взялися до якої іншої роботи? Не всі ж люди торгують, а живуть якось...
Жид: Що значить до роботи? Я ж не можу робити того, що простий хлоп робить! Я порядний чоловік. Я люблю наших хлопів, я не хочу відбирати їм хліба. Але нехай він і мені дасть жити! Ну, купіть що на початок, пане святий. (оглядається нишком до діда). В мене є все, чого захочете. Може тютюнець. може папіроски, може...
Панас: Та що це ти? Що це ти собі надумав? Ти вже й на небо заліз з тією поганню? Гони ж мені звідси, бо як свисну, то просто чортові в губу полетиш. Ах ти, Іродова душа!
Жид: (тікає за дверима). Ай, вай! Пощо свистати! Не треба свистати. Я сам піду. Та не гарно свистати (зазирнувши в двері). Ай, вай! Який мені великий пан-марципан (пішов).
Панас: Ох, ох... А то поганий день сьогодні! Не можна й хвилинку подрімати. Ох, ох... поганий день (сідає під дверима і далі дрімає).
Софія: (до Ірени). Так, сестричко, (встає) ми вже готові. Дарунків досить. Тепер ходімо на зустріч Святому Миколаю (виходять).
Чорт: (перебраний у широкий плащ). Ледве туди дістався. Якби там не фальшивий пашпорт та цей убір – то було б ніяк не пощастило. (побачив діда Панаса). Спить сердега. От і гаразд. Зможемо своє діло без труду зробити. (виймає з-під плаща в’язанку різок і кладе між приготовлені ангелами подарунки). Це українцям від мене дарунки. А їм цього треба! Ой треба!
Візник: (за кулісами) Агов!... Тпру!.. Агов!..
Чорт: (ховається) Хтось приїхав.
Візник: (дзвонить раз і другий, далі входить, оглядається). Що це. немає нікого! (побачив діда). Пане! Ласкавий пане! Агов! Чуєте? От спить! Треба пождати (придивляється). Ех! Та й гарно тут та пишно. От і небо. Тепло, ясно, привітно... Гей, гей!.. Де вже нам грішникам... І нас на Землі така завірюха та заметіль, що й світу Божого не видно (тре замерзлі руки). Та й часи ж тепер настали... Тяжкі такі, що крий Господи! Заробітку ніякого, прийдеться нам піти з торбами.
Панас: (пробудився) Що за галас? Хто тут? Чого, за чим? Що це й хвилинку не дасте мені сьогодні подрімати.
Візник: (кланяється) Слава Ісусу Христу!
Панас: Наві слава! Хто тут? Вмерлі? Не тут, люди! Друга брама на право! Гайда звідси! 
Візник: Хорони Господи! Я живий! Я приїхав святий угодник, як щороку, по Святого Миколая. Сьогодні його празник. Час уже на Землю.
Панас: А, це ти, Дринда? Ох, ох... Старість... Недобачаю, недочуваю, не пізнаю. Здоров, друже, вибачай. Не пізнав. Що ж там чувати доброго? Як інтерес?
Візник: Ой зле, дуже зле. Тепер намножилось тілько тої бензинової погані, що скоро порядним візникам зовсім не буде місця...
Панас: То за чим ти тут?
Візник: Та до Святого Миколая.
Панас: Нема дома.
Візник: Знаю, пожду.
Святий Миколай: (входить, стає біля престолу). Хвала Предвічному на небі, а людям спокій н Землі! (сідає на престол).
Ангели: (входять і стають побіч Миколая) Амінь!
(Панас і візник вклякають) 
Св. Миколай: Хто це? За чим сюди прийшов?
Панас: Це Святий Отче візник. Прийшов щоби тебе відвезти сьогодні н Землю.
Св.Миколай: Не треба мені сьогодні візника. Панасе! Замовиш сьогодні аероплан. А ти іди собі з Богом (показує на зал глядачів). А це що за дітвора?
Панас: Це наші діти, Святий Отче. Тебе очікують. Вони і чемні і побожні, кохають рідний край... Благослови їх Отче і обдаруй.
Софія: Зглянься на них, Святий Отче, і благослови цих дітей на довгий шлях життя.
Ірена: Благослови нове покоління і дай йому силу, якої лицарським батьками не стало. Благослови цей нарід безталанний.
Св.Миколай: Хай благословення Боже осінить вас. Най серця ваші відірвуться від суєти земних справ і піднімуться понад нею. Хай осінить вас благодать Божа.
А тепер я хочу познайомитись, хто прийшов на зустріч із Святим Миколаєм. Подивіться Ангели мої, може хтось із дітей приніс і для нас якість подарунки?
Софія: Ось там, я бачу, сидить хлопчик? (тягне з залу якогось викладача).
Св.Миколай: Благословляю вас, щоб у силі розуму тіла виростали, в любові, злагоді жили, бо розум і наука, бо любов і згода – це сила не побіленні, незламні ніким і ніколи!
Подайте, Ангели, дарунки, роздам любим діточкам, щоби пам’ятали про день Святого Миколая і його науку.


 
 
Греко-Католицьке Молодіжне Товариство «ЦВІТ»,